Зауваження Головного юридичного управління 02.02.2015

15 серпня 2015 - Администратор

02.02.2015 До реєстр. № 0915 (друге читання)

 

До реєстр. № 0915

(друге читання)

 

ЗАУВАЖЕННЯ

 

до проекту Закону України

«Про добровільне об’єднання територіальних громад»

  

У Головному юридичному управлінні розглянуто законопроект «Про добровільне об’єднання територіальних громад», підготовлений Комітетом з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування до розгляду у другому читанні Верховною Радою України.

 Головне управління підтримує зауваження концептуального характеру, висловлені до цього законопроекту Головним науково-експертним управлінням у висновку від 3 липня 2014 року та свої зауваженні від 13 серпня 2014 року під час його розгляду парламентом сьомого скликання (під реєстраційним номером 4070а), в тому числі щодо:

 1) відсутності конституційних підстав для врегулювання зазначених суспільних відносин окремим базовим законом, особливо в умовах відсутності закону про територіальний устрій України (необхідність його прийняття передбачено пунктом 13 частини першої статті 91 Конституції України). Саме закон про територіальний устрій, а не закон про добровільне об’єднання територіальних громад, має визначити повноваження органів публічної влади та порядок вирішення ними питань, пов’язаних з утворенням нових чи «модифікації» існуючих адміністративно-територіальних одиниць в Україні:

2) необхідності системного вирішення в першу чергу на конституційному рівні питання реорганізації системи органів місцевої влади на виконання вимог суспільства щодо децентралізації влади. Відтак вважаємо, що прийняття окремого закону про добровільне об’єднання територіальних громад до розгляду і прийняття зазначеного законопроекту про внесення змін до Конституції України є передчасним. За необхідності зміни, які не стосуються майбутньої конституційної реформи, можуть бути внесені до законів, що регулюють відповідні суспільні відносини (Закони України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України» тощо). Системний же перегляд у регулюванні зазначених відносин має бути здійснений після завершення конституційної реформи щодо децентралізації влади та прийняття закону про територіальний устрій України.

 

Водночас вважаємо за необхідне звернути також увагу на деякі положення законопроекту, в яких слід, на нашу думку, врахувати вимоги Конституції України (та забезпечити реалізацію принципу конституційності, дотримання якого задекларовано в пункті 1 частини першої статті 2 законопроекту), та які слід узгодити з іншими законами, а також передбачити в них належні механізми реалізації:

 

1) законопроектом визнаються суб’єктами добровільного об’єднання територіальні громади сіл, селищ, міст (статті 1, 3, 4, 5 тощо), однак відповідно до статті 140 Конституції України така можливість передбачена лише для жителів кількох сіл, які можуть добровільно об’єднатися у сільську територіальну громаду. Таким чином, до внесення відповідних змін до Конституції України зазначені положення законопроекту мають бути узгоджені із статтею 140 Конституції України шляхом виключення, зокрема, із тексту зазначених положень проекту слів «селищ, міст» та відповідним корегуванням інших статей законопроекту;

 

2) пунктами 4 і 5 частини першої статті 4 проекту визначаються умови об’єднання територіальних громад, зокрема:

- при прийнятті рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад мають братися «до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об’єднаної територіальної громади»;

- «якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання».

Однак, при цьому вичерпний перелік чинників, які мають враховуватися при прийнятті таких рішень, розрахунок залежності соціально-економічного розвитку об’єднаної територіальної громади від визначених пунктом 4 чинників, критерії оцінювання якості та доступності надання «публічних» послуг як в існуючих територіальних громадах, так і (потенційно) в об’єднаній територіальній громаді, а також механізм запровадження зазначених умов проектом не визначається.

Оскільки за законопроектом  суб’єктами прийняття рішень про об’єднання громад є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зазначене не узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та статті 8 Конституції України, якою гарантовано дію в Україні принципу верховенства права, складовою якого є вимоги правової визначеності та ясності закону. Тому пропонуємо у пункті 4 частини першої статті 4 проекту слова «та інші» замінити словами «демографічні, економічні», а пункт 5 цієї ж частини після слів «територіальній громаді» доповнити словами «в порядку, встановленому законом».

З вищезгаданими конституційними приписами потребують узгодження також положення частин другої та четвертої статті 4 в частині того, хто і в якому порядку має приймати рішення про визначення населеного пункту адміністративним центром об’єднаної територіальної громади та найменування об’єднаної територіальної громади (які, до того ж, мають бути, на наш погляд, предметом правового регулювання закону про територіальний устрій України, а не цього проекту);

 

3) законопроектом запроваджується низка термінів - таких, наприклад, як «межа об’єднаної територіальної громади» та «зовнішня межа юрисдикції ради» (пункт 2 частини першої статті 4 проекту), «публічні послуги» (пункт 5 частини першої статті 4 проекту) - зміст яких у проекті не розкрито, що не відповідає статті 8 Конституції України, якою гарантовано дію в Україні принципу верховенства права, складовою якого є вимога забезпечення правової визначеності та ясності закону;

 

4) частина перша статті 5 проекту визначає суб’єктів ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад, однак не містить чіткого припису, якому саме органу чи посадовій особі місцевого самоврядування  подаються зазначені ініціативи.

Відповідно до зазначеної частини ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути «члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи» (пункт 3) та «органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади)» (пункт 4).

Згідно із статтею 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Відтак чинний закон (так само як і поданий законопроект) не встановлює мінімальної кількості членів територіальної громади, які мають право вносити місцеві ініціативи на розгляд відповідної ради. Таким чином встановлення кількісного рівня представництва для органів самоорганізації населення при ініціюванні питання добровільного об’єднання територіальних громад, на нашу думку, є дискримінаційним порівняно з суб’єктом, визначеним пунктом 3 цієї частини статті 5 проекту. Відтак, на нашу думку, законопроект мав би визначити мінімальну кількість членів територіальної громади, які мають право вносити місцеву ініціативу щодо об’єднання відповідних територіальних громад (наприклад, не менш як 1/3 жителів відповідної територіальної громади).

А оскільки місцеві ініціативи подаються на розгляд відповідної місцевої ради (стаття 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а не сільського, селищного, міського голови (частина третя статті 5 законопроекту), то абзац перший частини другої статті 5 проекту після слів «територіальних громад» слід доповнити словами «подається до сільської ради» з відповідним корегуванням положень частини третьої цієї статті.

До того ж, стаття 5 проекту не містить чітких належних механізмів перевірки та опрацювання ініціатив добровільного об’єднання. Натомість частина третя статті зобов’язує відповідного голову лише забезпечити «вивчення» пропозиції щодо ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, не розкриваючи при цьому змісту цього терміну (аналогічний термін вжито також у частині другій статті 6 проекту). При цьому Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормував порядок попереднього розгляду і підготовки питань, які вносяться на розгляд відповідної місцевої ради. Відтак, реалізація зазначеного положення законопроекту буде ускладненою з огляду на невідповідність зазначеного положення проекту вимозі юридичної визначеності закону. Тому, частина третя статті 5 законопроекту має бути доопрацьована в частині:

- наділення сільського, селищного, міського голови лише повноваженням організовувати громадське обговорення ініціативи, передбаченої частиною першою цієї статті проекту;

- встановлення строку для відповідної сільської, селищної, міської ради для опрацювання матеріалів, що будуть подані до цієї ради внаслідок громадського обговорення ініціативи;

- встановлення вимоги щодо прийняття відповідною місцевою радою не лише у разі підтримки зазначеної ініціативи, а й у разі відхилення радою такої ініціативи (аналогічно частині другій статті 6 законопроекту).

 

5) статтями 5 - 7 законопроекту зроблено спробу встановити процедуру підготовки та прийняття відповідними суб’єктами владних повноважень рішень з питань добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст.  Так, відповідно до  проекту:

- пропозиція про добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  після її громадського обговорення подається (ким саме подається законопроектом не встановлено) до  відповідної місцевої ради для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  та делегування свого представника до спільної робочої групи (частина третя статті 5 проекту). Аналогічна процедура передбачена і при розгляді цього питання в суміжній територіальній громаді (частина друга статті 6 проекту). Кому надається така згода з тексту проекту незрозуміло (з огляду на те, що йдеться лише про підтримку цією місцевою радою ініціативи про добровільне об’єднання територіальних громад, а не власне про об’єднання територіальних громад), а що собою представляє зазначена спільна робоча група та коло її завдань визначається лише у частині четвертій статті 6 проекту, що не враховує відповідно принципу юридичної визначеності закону та вимог законодавчої техніки. На нашу думку, ініціатива про добровільне об’єднання відповідних сільських територіальних громад має вноситися визначеними частиною першою статті 5 проекту суб’єктами до сільської ради, а не сільському голові. Відповідна рада в порядку, встановленому статтею 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», здійснює її підготовку до розгляду на сесії, в тому числі і за результатами її громадського обговорення та приймає рішення про підтримку такої ініціативи та свого представника до спільної робочої групи, передбаченої частиною третьою статті 6 проекту, або ж про відмову і підтримці такої ініціативи;

- після того, як відповідна «сільська, селищна чи міська рада» прийме рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  сільський селищний чи міський голова направляє голові суміжної територіальної громади чомусь лише пропозицію (а не відповідне рішення місцевої ради стосовно цієї пропозиції) про добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст. Таким чином, можливі два варіанти реалізації цього положення законопроекту:

а) або під терміном «пропозиція» в проекті розуміються різні документи (пропозиція суб’єктів ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  в контексті частини другої статті 5 проекту та пропозиція одного сільського, селищного чи міського голови іншому, суміжної територіальної громади) – тоді не дотримано принципу юридичної визначеності закону та вимог законодавчої техніки щодо ясності та однозначності закону;

б) або ж йдеться про один і той же документ (пропозиція саме в контексті частини другої статті 5 проекту) – тоді не зрозуміло, чому до суміжної територіальної громади подається не весь наявний на той момент пакет документів, включно з рішенням відповідної місцевої ради про згоду на добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст та про делегування представника до спільної робочої групи. Не визначено в цьому випадку також механізм перевірки у суміжній територіальній громаді дотримання законної процедури ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст;

На наш погляд, до суміжної територіальної громади має направлятися рішення сільської ради про підтримку такої ініціативи та свого представника до спільної робочої групи, передбаченої частиною третьою статті 6 проекту;

- після того, як представницькі органи всіх залучених до  процесу добровільного об’єднання територіальних громад «нададуть згоду» на це, сільський, селищний міський голова, «який ініціював об’єднання» приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад. Однак, неврегулюваним залишається питання, хто утворює таку робочу групу у разі, коли ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  були суб’єкти, передбачені пунктами 2 - 4 частини першої статті 5 проекту. Відтак, зазначене положення буде вразливим при його застосуванні з огляну на вимогу юридичної визначеності закону згідно з принципом верховенства права (стаття 8 Конституції України). Очевидно, в зазначеному положенні проекту мався на увазі сільський голова тієї територіальної громади, в якій було ініційовано питання добровільного об’єднання територіальних громад. Однак, на нашу думку, після того, як усі сільські ради приймуть рішення про підтримку ініціативи про добровільне об’єднання відповідних територіальних громад та визначать своїх представників до спільної робочої групи з підготовки документів щодо добровільного об’єднання сільських територіальних громад, такі рішення мають бути направлені у всі залучені до процесу об’єднання сільські ради.  Приймати ж спеціальне рішення сільського голови про утворення такої спільної робочої групи, на наш погляд, нема потреби. Достатньо лише зазначити в законі, що спільна робоча група, яка складається з представників всіх територіальних громад, сільські ради яких підтримали ініціативу про добровільне об’єднання зазначених сільських територіальних громад, починає свою роботу не пізніш як, наприклад, через 10 днів після того, як прийме своє рішення остання залучена до процесу об’єднання сільська рада;

- утворення спільної робочої групи визнається у проекті «початком процедури добровільного об’єднання територіальних громад» (абзац третій частини третьої статті 6 проекту). Однак, по-перше, законопроект не фіксує момент закінчення цієї процедури, відтак незрозуміло, для чого фіксується момент її початку, а по-друге, тим самим з незрозумілою метою дії та рішення, описані у статті 5 та частинах першій і другій статті 6 проекту, законодавець визнаватиме такими, що здійснені за межами «процедури добровільного об’єднання територіальних громад». Відтак, абзац третій частини третьої статті 6 проекту слід виключити;

- спільна робоча група готує «відповідні рішення щодо добровільного об’єднання територіальних громад» (частина четверта статті 6 та частина перша статті 7 проекту). Серед іншого, робоча група має розробити «план організаційних заходів щодо добровільного об’єднання територіальних громад» (пункт 3 частини першої статті 7 проекту). При цьому, однак, всупереч частині другій статті 19 Конституції України законопроект не містить жодних вимог до змісту цього плану. На наш погляд,стаття 6 проекту має бути доповнена положеннями щодо визначення які саме організаційні заходи мають бути обов’язково здійснені в процесі добровільного об’єднання територіальних громад;

- підготовлені після громадського обговорення спільною робочою групою «остаточні редакції проектів рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад» вносяться відповідними головами на розгляд сільських, селищних, міських рад для прийняття ними «рішення про схвалення остаточної редакції проекту рішення щодо добровільного об’єднання територіальних громад» (частина друга статті 7 проекту). «Схвалені» таким чином відповідною радою «проекти рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад» подаються на перевірку Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи обласній державній адміністрації «для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції і законам України» та «затвердження» його постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи розпорядженням голови обласної державної адміністрації, або ж – «у разі встановлення невідповідності проекту рішення щодо добровільного об’єднання територіальних громад Конституції та законам України Рада міністрів Автономної Республіки Крим» - повернення його «на доопрацювання у порядку, встановленому цим Законом». Ні Конституція України, ні закони України не передбачають можливість здійснення превентивного контролю (перевірки, експертизи тощо) проектів рішень органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб з боку органів виконавчої влади та затвердження ними таких проектів. Відтак стаття 7 проекту в цій частині не узгоджується із статтями 124 та 144 Конституції України, згідно з якими органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території, а у випадку їх невідповідності Конституції чи законам України у встановленому цими статтями порядку оскаржуються до суду. До того ж, законопроект не містить порядку повернення на доопрацювання зазначених проектів рішень;

- частинами сьомою та восьмою статті 7 проекту встановлюється процедура, за якою рішення органів місцевого самоврядування та місцевого референдуму про добровільне об’єднання територіальних громад має подаватися до Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи обласної ради для прийняття ними рішення про  «утворення об’єднаної територіальної громади». Таким чином, реалізація рішення, прийнятого в тому числі і шляхом безпосередньої демократії на місцевому референдумі, ставиться в залежність від прийняття чи неприйняття рішення представницьким органом, обраним громадянами – членами територіальних громад всієї Автономної Республіки Крим чи всієї області. Зазначений законодавчий підхід, по-перше, не відповідає конституційній природі зазначених представницьких органів (частина перша статті 136, частина четверта статті 140 Конституції України), по-друге, в неконституційний спосіб вибудовує ієрархію юридичної сили рішень органів місцевого самоврядування різних рівнів, і по-третє та найголовніше, всупереч статтям 7, 38 та частині першій статті 140 Конституції України, а також частині третій статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (яку у законопроекті пропонується змінити)  позбавляє територіальні громади сіл, селищ, міст самостійно вирішувати питання місцевого значення – приймати рішення про добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст.  Подібні нововведення є сумнівними  також у контексті додержання вимог частини третьої статті 22 Конституції України, якою заборонено звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або при внесенні змін до  чинних законів. Відтак, частини четверта – шоста та восьма статті 7 проекту мають бути виключені, а частина сьома цієї статті скорегована таким чином, щоб рішення сільських рад та відповідних сільських референдумів про добровільне об’єднання територіальних громад були остаточними і не потребували будь-якого «затвердження»;

- частиною дев’ятою статті 7 проекту в умовах відсутності закону про адміністративно-територіальний устрій зроблено спробу врегулювати питання зміни меж районів, яке може виникнути у разі добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  різних районів. Однак, по-перше, зазначене питання має бути предметом регулювання спеціального закону, а по-друге, тим самим без належного правового врегулювання залишається ситуація, коли Верховна Рада України прийме рішення про зміну меж районів, а процедура добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  не буде завершена. Відтак, частину дев’яту статті 7 проекту слід виключити;

 

6) відповідно до частини першої статті 9 проекту «повноваження органів місцевого самоврядування, сільського, селищного, міського голови територіальних громад, що об’єдналися, припиняються з моменту набуття повноважень новообраними органами місцевого самоврядування, сільським, селищним, міським головою територіальної громади, утвореної внаслідок добровільного об’єднання». Тим самим, всупереч 141 Конституції України, якою встановлено термін дії представницького мандата сільського, селищного, міського голови та місцевих рад,  та статтям 78 і 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюється додаткова підстава для дострокового припинення повноважень зазначених органів та посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому зазначена підстава не пов’язана з невиконанням зазначеними органами та посадовими особами місцевого самоврядування своїх повноважень.

На нашу думку, у випадку добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  нові органи місцевого самоврядування мають формуватися на наступних чергових після прийняття рішення про добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст  місцевих виборах.

Крім того, потребує законодавчого унормування також порядок виконання новообраною радою бюджетів територіальних громад, що об’єдналися, окремо до закінчення бюджетного періоду (частина четверта статті 8 проекту), оскільки наразі бюджетне законодавство України не передбачає можливості виконання однією місцевою радою окремо декількох бюджетів;

 

7) відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Тобто, ліквідація юридичної особи – це припинення юридичної особи без правонаступництва. Відтак, беручи до уваги зміст частини третьої статті 8 проекту пропонуємо частину шосту статті 8 проекту викласти в такій редакції: 

«6. Заходи щодо припинення органів місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися, як юридичних осіб здійснює відповідно до закону комісія з припинення, яка утворюється новообраною сільською, селищною, міською радою»;

 

8) положення статей 8 та 10 стосовно джерел формування та використання бюджетів об’єднаних територіальних громад, а також критеріїв розмежування видатків між Державним бюджетом України та місцевими бюджетами необхідно доопрацювати з урахуванням внесених Законом України від 28 грудня 2014 року змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин;

 

9) відповідно до частини третьої статті 9 проекту «методичне забезпечення добровільного об’єднання територіальних громад, визначення обсягів та форми підтримки здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування». З огляду на пункт 91 статті 116 Конституції України, згідно з яким питання утворення, реорганізації та ліквідації відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, ці положення проекту мають бути відкориговані з урахуванням вимог статті 6 Конституції України, а тому слова «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування» слід замінити словами «відповідний центральний орган виконавчої влади». Питання ж, котрий саме центральний орган виконавчої влади буде здійснювати зазначені повноваження має визначатися положенням про такий орган, яке затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України. Запропонований підхід зніме питання необхідності внесення змін до  законів України кожного разу після оптимізації Кабінетом Міністрів України системи центральних органів виконавчої влади;

 

10) пунктом 2 Прикінцевих положень законопроекту до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вноситься низка змін, стосовно яких слід зазначити наступне:

- у системі місцевого самоврядування (стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») запроваджується така ланка як «староста». При цьому його правовий статус визначається у частині першій статті 141 (якою пропонується доповнити Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») як «посадова особа місцевого самоврядування». До повноважень старости (пункт 5 частини третьої зазначеної статі) пропонується віднести низку обов’язків, які, в доповнення до визначених законом, так само як і його права, будуть визначатися «Положенням про старосту», що затверджуватиметься сільською, селищною, міською радою відповідної об’єднаної територіальної громади (частина четверта статті). Слід зауважити, що зазначене не відповідає частині другій статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень (а не «прав» і «обов’язків», як передбачено проектом) та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, згідно з частиною п’ятою нової статті 141 староста обирається в порядку, визначеному законом. Однак законопроект не містить положень, які б врегульовували порядок проведення такого обрання та визначення джерел, з яких має фінансуватися організація та проведення таких виборів. Натомість пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» законопроекту встановлюється, що «у селах, селищах, в яких знаходилися органи місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися, обов’язки старости до обрання на перших виборах старости виконує особа, яка здійснювала повноваження сільського, селищного голови відповідної територіальної громади до об’єднання». Зважаючи на вимоги статті 141 Конституції України, якими визначено види представницьких мандатів в системі місцевого самоврядування, а суб’єктом надання представницького мандата визнається виключно територіальна громада, по-перше, обрання старости, на наш погляд, можливе лише відповідною сільською, селищною, міською радою, а по-друге, Верховна Рада України не може законом змінити конституційний статус представницького мандата, наданого жителями територіальної громади сільському, селищному голові. Відтак зазначені положення потребують приведення у відповідність з Конституцією України;

- частина третя нової редакції статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  передбачає можливість «вийти із складу об’єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом». При цьому, однак, законопроект не містить положень, що встановлював би такий порядок, а тому вихід з об’єднаної громади буде неможливий. Відтак не виконано вимогу юридичної визначеності закону як складової принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України та частина восьма статті 90 Регламенту Верховної Ради України), а тому законопроект слід доповнити положеннями про порядок виходу територіальної громади з добровільного об’єднання;

 

11) законопроект потребує суттєвого редагування з урахуванням вимог законопроектної техніки. Так, зокрема:

- частина друга статті 3 проекту не може бути предметом цієї статті, в якій йдеться про суб’єктів добровільного об’єднання територіальних громад. Це ж саме стосується положення про порядок визначення межі об’єднаної територіальної громади (пункт 2 частини першої статті 4 проекту), а також частин другої – четвертої статті 4 проекту. Зазначені положення стосуються адміністративної організації об’єднаної територіальної громади та мали би бути виокремлені в спеціальну статтю;

- пункт 1 частини першої статті 4 проекту містить словосполучення «інша територіальна громада, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування». Однак законодавство України не передбачає існування територіальної громади, яка не має свого представницького органу місцевого самоврядування, тому слова «яка має свій представницький орган місцевого самоврядування» слід виключити із пункту 1 частини першої статті 4 проекту;

- статтею 7 проекту зроблено спробу врегулювати «вимоги до проектів рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад», хоча по суті в статті йдеться про порядок підготовки, затвердження та прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень про добровільне об’єднання територіальних громад. Відтак назва статті не відповідає її змісту. Так само не узгоджуються між собою назва і зміст статті 8 проекту тощо.

 

Заступник Керівника

Головного управління                                                      А.НИЖНИК

 

Коментарі (0)

Немає коментарів . Ваш буде першим!